штурмом здобувати дамські серця так само як кріпости.
В тій хвилї побачив комендант ґрафів запряжений повіз перед своїми дверима. Він кликнув усю сїм'ю до вікна і запитав покликаного слугу з зачудуванєм, чи ґраф іще в їх домі? Слуга відповів, що він у низу в челядній в товаристві адютанта пише листи і печатає пакети. Комендант, укривши свою трівогу, побіг у низ разом з надлїсничим і запитав ґрафа, бачучи, що він пораєть ся на невідповіднім для сього столї, чи не захоче перейти до своїх покоїв? чи може прикаже ще чого будь? Ґраф відповів, не перестаючи сквапно писати, що дякує красненько і що його дїло вже скінчене; печатаючи лист запитав іще, котра година; і вручивши адютантови весь портфель побажав йому щасливої дороги. Комендант очам своїм не вірячи мовив, коли адютант виходив із дому:
— Пане ґрафе, коли у вас нема дуже важких причин —
— Невідхильні! — перервав його річ ґраф, супроводив адютанта до повоза і відчинив йому дверцї.
— В такім разї — мовив далї комендант — я би бодай депеші —
