формою нагадувала конусоподібний шпиль. Цей шпиль мов із землі виріс і затулив нам весь краєвид; потім на тім боці річки ми побачили коло Волтону ще один такий самий шпиль.
На наших очах ці видовиська, схожі на шпилі, ставали щораз нижчі й ширші.
Підштовханий наглою думкою, я глянув на північ; і там так само побачив, як виріс такий шпиль і поволі на наших очах розповзався навкруги.
Осяяний раптом здогадом, я глянув на південь, і там побачив таку ж чорну, подібну на конус, велетенську хмарну масу.
Відразу скрізь запанувала мертва тиша. Здалека, з південного сходу, серед тиші долітали до нас перегукування марсіян. Потім повітря знову здрігнуло від далекого вибуху марсіянської гармати. Але земна артилерія мовчала.
В той мент я не міг збагнути значіння цих явищ; але пізніше я довідався, що означали всі оті зловісні хмарні шпилі, що виростали в темряві ночі. Кожен з тих марсіян, що стояли на лінії півкола, як я вже згадував, на якийсь невідомий нам сиґнал випускав із подібної на гармату дудки набій у напрямку кожного пагорка чи купки будинків, що могли бути за захист для наших гармат. Деякі з марсіян вистрілили по одному разу, а дехто два рази, — як той, що стояв ближче до нас. Той же, що стояв біля Ріплею, як розповідали, вистрілив не менше п'яти разів. Вдарившись об землю, ці набої розбивалися (але не вибухали, як наші) і випускали цілі хмари важкої, чорної, мов атрамент, пари чи диму, що спочатку схоплювався вгору густою чорною хмарою, а потім опадав на землю й помалу розповзався навкруги по землі. Один дотик цього повзучого струмка, одно лише вдихання цього отруйного газу заподіювало смерть усьому живому.
