дощем посипалися червінці під ноги людям і коням. Бородач зупинився, збентежено поглядаючи на своє багатство. В цю хвилину його пхнуло дишлем у плече й відкинуло набік. Він скрикнув, подався назад і за малим не попав під колесо.
— Геть з дороги! З дороги! — кричали на нього навкруги.
Як тільки проїхала карета, він упав на свої червінці й обома руками почав жменями пхати їх у свої кишені. Раптом він побачив над собою конячу голову, хотів підхопитись, але за хвилину опинився під копитами коня.
— Стій! — скрикнув брат і, мало не збивши з ніг якусь жінку, намагався схопити коня за вуздечку. Але не встиг він ще вхопити, як почув з-під екіпажа страшний крик і крізь хмару куряви побачив, як через спину сердеги переїхало колесо. Фурман шмагнув брата, що біг за екіпажем, пугою й поїхав далі. Брат став приголомшений ударом і шумом юрби. Чоловік корчився від страшного болю в поросі серед своїх розсипаних червінців. Він не міг встати: йому переломило хребет, йому віднялися ноги. Брат став над ним і закричав на фурмана другого екіпажу, щоб зупинити коня. На допомогу йому підскочив якийсь вершник на вороному коні.
— Заберіть його з дороги, — порадив він.
Брат схопив його одною рукою за комір і поволік набік, але той все ще жадібно хапався за землю, де були розсипані його гроші, і, розлютовано дивлячись на мого брата, бив його що було сили по руці кулаком з затиснутими в ньому червінцями.
— Ідіть вперед, ідіть вперед! Дорогу! Дорогу! — кричали сердиті голоси позаду.
Раптом почувся тріск: дишло карети встромилося в екіпаж, що його тримав вершник на вороному коні. Брат оглянувся; тієї ж хвилини чоловік із переламаним хребтом умудрився повернути голову й укусити руку, якою брат
