пішов геть, а дехто прийшов. Я сповз у саму яму, і мені здавалося, що я почув легкий рух під ногами; але верх уже безумовно перестав крутитися.
Дивовижність цієї Речі стала лише тоді цілком мені очевидна, коли я близько підійшов до неї. З першого погляду вона справді не більше вражала, як перевернена фура або дерево, що впало поперек дороги. Навіть і того менше, коли приглянутись. На вигляд вона була мов якась заржавіла напівзакопана газова труба. Потрібно було певне наукове виховання, щоб зауважити, що сіра луска цього набою не мала в собі ознак звичайного кисеню, і біло-жовтий метал, що блищав із щілини між покришкою й циліндром, мав якийсь незнайомий відтінок. „Надземне“ не мало ніякого значіння для більшости глядачів.
В той час для мене було вже зовсім ясно, що ця Річ прибула до нас з плянети Марс; лише я вважав це за неймовірне, щоб вона містила в собі якісь живі створіння. Я гадав, що відкручування могло бути автоматичне. Всупереч Оґілві, я все ще вірив, що на Марсі живуть люди. Мій розум заповнявся фантастичними думками про можливі рукописи в циліндрі, про труднощі, що можуть постати при перекладі їх, чи знайдемо ми там монети, взірці і т. ін. Все таки для цього всього циліндер був занадто великий. Мені кортіло якнайхутчіш побачити циліндер відчиненим. Коло одинадцятої години, сповнений такими думками, я пішов назад додому в Мейбері, бо нічого особливого покищо не передбачав; але мені було важко взятися до роботи над моїми абстрактними дослідами.
Після обіду загальна картина дуже помітно змінилася. Ранішні газети раптом зворушили Лондон непомірно-великими рядками: „Вістка, одержана з Марса“, „Дивовижні звістки з Вокінґу“ і т. далі. В додаток телеграма Оґілві до Astronomical Exchouge схвилювала всі обсерваторії в трьох королівствах.
