разом з іншими на полі. Салдати примусили мешканців окраїни Горселя вибратись геть і позамикати свої хати.
Я вернувся додому близько другої години, бо, як я вже сказав, день був дуже гарячий, душний, і, щоб освіжитися, я взяв холодну ванну. Близько пів до п'ятої я пішов на станцію дістати вечірні газети, бо ранішні містили лише дуже неточні описання смерти Стента, Гендерсона, Оґілві та інших. Але нічого нового з них я не довідався, все те мені було відоме. Марсіяни все ще сиділи в своїй ямі й не з'являлися. Вони всі, як видко, були дуже заклопотані в своїй ямі: звідти чулося стукотіння молотів та вилітала безперервна цівка диму. Очевидно, вони запопадливо готувалися до боротьби. „Нові спроби порозумітися з ними лишилися без успіху“, — повторяли всі газети стереотипну фразу. Сапер розповів мені, що були проби сигналізувати з рову, виставляючи звідти прапор на довгий тичині. Марсіяни стільки ж звертали на це уваги, скільки ми на корову, що лягає спочити.
Мушу признатися, що видовище всіх оцих озброєнь, всіх приготувань надзвичайно хвилювало мене. Моя уява спалахнула — і я побивав ворогів на всі лади; до мене мов би вернулися знову мрії шкільних років про бойовища й героїзм. Мені навіть соромно якось було битися з такими ворогами; вони мені здавалися такі безпорадні в своїй ямі.
О третій годині по півдні розлягся розмірний гуркіт стрілянини гармати, десь коло Чертсі та Адельстона. Я довідався, що сосновий бір, куди впав другий циліндер, почали обстрілювати з гармат, маючи надію знищити його до того, як він відчиниться. Але гармата, призначена проти першого „загону“ марсіян, прибула аж коло п'ятої години.
Коло шостої години вечора, в той час як я сидів із своєю жінкою в літній хатині, гаряче обговорюючи майбутні бої, що насувалися на нас, я раптом почув з поля
