з них проскакали крізь відчинену браму Орієнтального Коледжу; двоє інших злізли з коней і побігли вздовж дороги від хати до хати.
Криваво-червоне сонце світило крізь стовпи диму, що хмарами здіймалися вгору понад верховіттями дерев і кидало на все навкруги дивно прозоре сяйво.
— Почекай мене, — сказав я жінці, — тут ти в повній безпечності.
Зараз же я побіг до готелю Spotted Dog[1] бо знав, що господар мав коня й легкий віз. Я поспішив, бо розумів, що через якусь хвилину все заворушиться на цім боці гори. Я найшов хазяїна за буфетом; він ще нічого не знав, що діялось за його хатою. Якась людина стояла спиною до мене й розмовляла з ним.
— Менше одного фунта я не візьму, — говорив він; — а до того ще в мене нема нікого, хто б міг одвезти.
— Я даю вам два! — крикнув я через плече незнакомця.
— За що?
— І до півночі я привезу назад, — додав я знову.
— Боже! — скрикнув хазяїн готелю. — Що за поспішність? Я продаю своє порося. Ви платите два фунти й беретесь привезти назад! Нічого не розумію!
Я пояснив якнайшвидше, що залишаю свій дім і мушу дістати коня з возом. У той мент я ані на хвилину не подумав, що хазяїнові треба б виїздити так само хутко. Я постарався захопити візок тої самої хвилини і під'їхав до того місця, де на мене чекали жінка й наймичка. Залишивши їх доглядати коня, сам я тимчасом кинувся до хати й наспіх спакував деякі найцінніші речі — золоті й срібні тарілки й т. ін. Внизу, недалеко від мого дому, спалахнув уже буковий гай, поки я робив усе це, а загорода при дорозі так нагрілася, що аж червона стала. Поки я був таким чином заклопотаний, один із спішених
- ↑ То значить, як перекласти дослівно — „Плямистий Собака“.
