тікати. Я теж повернув був назад разом із хвилею людською, але страх ще не скував моєї думки. Страшний тепловий промінь не виходив і мені з голови. Сховатися під воду! Це ідея!
— Ховайтесь під воду! — крикнув я. Та на мене ніхто не звернув уваги.
Озирнувшись навкруги, я що сили кинувся проти марсіян, що насувалися на нас, униз по пісковому, встеленому гравієм березі, і шубовснув прямо в воду. Чимало людей зробили те саме. Човен, повний людей, пристав до берега біля мене тої самої хвилини, коли я кидався в воду. Каміння під ногами було таке сковзьке, а річка така неглибока, що я, мабуть, футів двадцять біг по пояс у воді. Потім, коли один марсіянин, мов башта, з'явився мало не над моєю головою, всього двісті ярдів від нас, я пірнув прямо в воду. Плескіт води від стрибання людей з човнів у воду голосно дзвенів у моїх вухах. Люди поспішно вискакували з човнів на один і другий берег.
Але марсіянин звертав увагу на людей, що бігали взад і вперед, не більше, як людина, що несподівано наступила на кубло комашні, звертає увагу на комашине метушіння. Коли вже, майже задушений, я виринув з-під води, у вічі мені кинувся марсіянин з покришкою на голові, оберненою до батареї, що невпинно стріляла через річку; він на ходу крутнув те, що мусіло бути генератор теплових проміннів.
Через хвилину він уже був на березі річки. Ступивши одною ногою в воду, коліна його передніх ніг зігнулися аж на другому березі, вмить він знову піднявся в увесь свій ріст, вже недалеко від села Шепертона… Цієї хвилини шість гармат, захованих у кущах за селом і тому зовсім непомітних для ока з правого берега річки, почали одночасну стрілянину. Раптові близькі вибухи такі часті, що перші зливалися з останніми, відбивалися важким калатанням у моїм серці. В той час, коли вже чудовисько підняло вгору свою скриню з тепловим промінням,
