В ту хвилину я не почував, яка гаряча була вода; забув, що треба було рятуватися. Я почав борсатися в бурхливій воді й посуватися в бік, примушуючи й свого сусіду в чорній одежі робити те саме, поки я не побачив залім річки. Біля півдесятка кинутих човнів безладно гойдалося на бурхливих хвилях, а впоперек річки лежав напівзакритий водою велетень.
Густі хмари пари крутилися над велетнем, і крізь цю вихрасту пару мені було видко, мов в тумані, як ударяли по воді велетенські члени тіла марсіянина, розкидаючи навкруги бризки й брудну піну. Метальові полапки махали в повітрі, мов руки живої істоти; і коли б не безпорадна безцільність тих рухів, можна було б сказати, що то якийсь поранений звір бореться серед хвиль за своє життя. І весь час з машини голосним струмком вилітав якийсь червоно-рудий плин.
Від того становища мою увагу відтягло якесь дике завивання, схоже на те, що ми по наших великих промислових містах називаємо сирена. Хтось недалеко від мене, по коліна в воді, ледве чутно гукнув мені й показав пальцем. Обернувшись, я побачив другого марсіянина, що йшов до нас велетенськими кроками з Чертсі. На цей раз гармати даремно випускали свої набої.
Помітивши це, я хутко пірнув, мов качка, в воду і, затримуючи дихання, з тяжким зусиллям плив під водою, поки міг. Вода навкруги мене нуртувала й ставала з кожною хвилиною гарячіша.
Коли я висунув на хвилину свою голову, щоб відідхнути, та відкинув волосся, що звисало над очима, я побачив над водою велетенські хмари пари, крізь які я не міг деякий час бачити марсіян. Пронизливе завивання не припинялося. Нарешті передо мною виступили невиразні обриси велетенських сірих постатей, що через імлу здавалися ще вищі. Всі четверо марсіян пройшли біля мене, двоє з них схилилися над пінисто-бурхливими останками свого това-
