ний, обварений, напівосліплений, з усієї сили став вигрібатися до берега крізь бурхливу воду, що шипіла навкруги мене. Коли б я був послизнувся, був би кінець мені там. Безпомічно повалився я на широку голу піскову мілизну, що простягалася там, де сходилися ріки Темза й Вей, якраз саме на очах марсіян. Я вже ні нащо не сподівався, крім смерти.
Мов крізь туман пригадується мені, як нога марсіянина ступила в м'який пісок у двадцяти ярдах од моєї голови і знов піднялася, розкидавши далеко навкруги дрібний ґравій. Далі пригадую, як настали довгі хвилини тяжкого чекання — і потім чотири велетенські постаті пройшли, несучи на руках останки свого товариша; їхні кроки, спершу ясно чутні, поволі завмирали десь по той бік річки в просторах лугів, серед серпанку диму та імли. А далі поволі я почав розуміти, що якимось чудом я врятувався.
