Цю сторінку схвалено
Я не встиг скінчити. Він раптом зупинив мене і, скочивши на ноги, показав мені рухом руки.
— Слухайте! — сказав він.
З-за низьких горбів, що тяглися по той бік річки, чути було глухі відгуки людського крику. Далі знов усе притихло. Над огорожею знявся хрущ і зник за тином. Високо на заході серп місяця, блідий, кволий, повиснув над димом Вейбріджу і Шепертону в задушливій і лагідній тиші величного заходу сонця.
— Нам краще піти тією стежкою, на північ, — сказав я.
