Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/108

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 95 —

А зараз дні мої минають трохи тихо;
Мій братік військовим,
Сестричка вмерла в нас...
Кохала я її, хоч мучилась нераз;
Та я ще раз перенеслаб те лихо,
Таке вже любе було те дитятко!
 Фавст: Коли таке як ти, то справді янголятко.
Маргарета: Її зростила я, вона мене й кохала.
Вродилася вона по смерті батька.
Ми думали — матуся вмре на ліжку,
Бо довго щось нездужала, лежала.
Та через місяць піднялась вона.
Деж було їй ще й думати про «крішку»!
Тому її плекала я сама
Водою, молоком; і так вона моя!
Її я вічно на руках несла,
І в мене на руках вона
Пестилася, сміялась і зросла.
 Фавст: Тоді ти дійсне щастя відчувала,
 Маргарета: Хоч, правда, деколи я з нею й бідувала.
Колиска, було, цілу ніч стоїть
При ліжку в мене. Лиш поворухнеться,
Прокинуся в ту мить.
Годую я її, тулю її до серця,
А не замовкне, з постелі встаю,
Танцюю з нею, доки не присплю.
А вранці над цебром з білизною стою;
А потім на базар, на кухню за хвилинку
І так що-дня не маєш відпочинку.
Це, пане мій, не так то легко йде!
Та смачно їш і смачно спиш за те. (Проходять.)
 Марта: Старі соколики не всі без голови;
Жінкам таких нагнути вже найважче.
 Мефістофель: Натрапиш тільки на таку, як ви,
Та вже навчить, як поступати краще.
 Марта: Признайтеся: у вас вже є хтось на прикметі?
Чи ваше серце ще не кидалось в тенеті?
 Мефістофель: Говорять: власне огнище — то щастя

джерело,

А славна жіночка дорожче як срібло.

 Марта: Я думаю, чи ви бажання ще не мали?
 Мефістофель: Мене прихильно всюди вже приймали.
 Марта: Та ні! не те! Чи з серцем ви не думали поважно?
 Мефістофель: 3 панями жартувать — це булоб нероз-

важно.


 Марта: Ах, ви мене не зрозуміли!