Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/143

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 130 —

серце, зрозумів мою душу, — навіщо ти прикував мене
до цього огидного товариша, який радіє нещастям людей
і в загибілі їх шукає своїх насолод?
 Мефістофель: Ти вже скінчив?
 Фавст: Врятуй її, бо як ні, то горе тобі! Як найстраш-
ніше прокляття на тебе на довгі тисячі років!
 Мефістофель: Я не в силі розірвати кайданів местника,
одімкнути його замків. — Врятуй її! — А хто такий зі-
пхнув її в безодню злиднів? Я чи ти?
 Фавст (дико озирається довкола).
 Мефістофель: Ти громами кидав би? Добре, що вам,
смертникам нужденним, не дістати їх! Роздавити невин-
ного суперечника, це звичка в тиранів, до якої вони хапа-
ються, щоби вплутатися зі скрутного положення.
 Фавст: Веди мене туди! Вона мусить бути вільною!
 Мефістофель: А небезпека, на яку ти виставляєш себе?
Знай, що на тому місті ще лежить прокляття крови, про-
литої твоєю рукою. Понад місцем убитої кружляють
местники — духи і чатують на убійцю, чи не повернеть-

ся він.

 Фавст: Ти ще й цим мене полошиш? Кров і смерть всього

світу на тебе, погана потворо! Веди мене туди, кажу тобі,
й увільни її!
 Мефістофель: Я поведу тебе, та слухай, що я можу зро-
бити! Хібаж я маю всю власть на небі як і на землі? Во-
ротареві забю памороки; дістань ключі і виведи її своєю
людською рукою! Я буду на сторожі! Пекельні коні готові,
я вас винесу. Оце все, що можу.
 Фавст: Мерщій в дорогу!

НІЧ. ОТВЕРТЕ ПОЛЕ.
Фавст і Мефістофель на чорних конях.

 Фавст: Чогож вони сіли на лисій горі?
 Мефістофель: Не знаю; щось пражуть, щось діють.
 Фавст: То в долі літають, то кружляють вгорі.
 Мефістофель: Щось чарують відьми.
 Фавст: Щось кадять, чи віють.
 Мефістофель: Вперед! вперед!


ВЯЗНИЦЯ
Фавст з вязанкою ключів і ліхтарем в руках перед залізними дверима.

 Фавст: Вселюдське горе наді мною,
І давній жах зявився без причин.
Ось тут вона, за вохкою стіною,
І божевільним був її злочин.