Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/145

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 132 —

 А сестричка мала
 Кісточки підняла,
 І втопила в ручай.
 Стала пташкою я, я пташина лісна, .
 І лечу через гай.»
 Фавст (одчиняючи): Не чути їй, що любий тут стоїть.
Ланцюг її бразчить, солома шелестить.
 Маргарета (ховаючись в постіль):
Вже йдуть! Прийшла вже смерть моя!
 Фавст (тихо): Цить, цить! Ти зараз вільна будеш!
 Маргарета (кидаючись йому до ніг):
Коли людина ти, поглянь, як мучусь я!
 Фавст: Ти криком вартовий зі сну розбудиш!
(Схоплює ланцюги, щоби їх розімкнути.)
 Маргарета (навколішках): Ой, кате, хто тобі дає
Це право надо мною,
Що ще в ночі береш життя моє?
Змилосердись! лиши мене живою!
Чи може вранці ніколи буде?
Моє життя таке ще молоде,
І так довчасно — кара смерти.
Вродливою я була, за те й повинна вмерти.
Був близько друг, а зараз я сама.
Пірвати мій вінок, квіток моїх нема.
Ой, не тягни мене так дуже!
Я зла тобі не вдіяла, мій друже.
Пусти мене! хай марно я не плачу.
Цеж в перший раз тебе я тільки бачу.
 Фавст: Чи я знесу отсі нестерпні болі?!
 Маргарета: Так, так! тепер в твоїй я волі.
Хай тільки нагодую я дитину!
Я цілу-б ніч її пестила;
Одняли в мене втіху ту єдину,
І кажуть, що то я її убила.
Розради вже мені во-вік не буде.
Про мене й пісню склали ті недобрі люде.
То тільки в пісенці старій
Кінець такий.
 Фавст (падає перед нею на коліна):
Коханий твій лежить перед тобою.
Він випустить тебе на волю.
 Маргарета (опускається перед нею на коліна):
Так, так! навколішках помолимось до Бога.
Поглянь! під східцями,
Коло порога
Пекло горить.