Обняв тебе, великий чоловіче!
Де та душа, шо світ в собі створила,
Носила і плекала, з радістю в очах
І з духами зрівнятися хотіла?
О, де той Фавст, що так мене благав,
Що всіми силами на мене напирав?
Це ти, — що подиху мого не переносиш,
Мов той червяк, — пощади просиш?
Ти боягуз, подоба червяка!
Фавст: Я не вступлюсь тобі, палаюча примаро!
Це я! я Фавст! тобі під пару!
Дух: У вирі дій,
У Вихрі життя
Я пливу, я лечу,
І вічно тчу.
Життя і смерть —
Безмежне море;
Сповняю вщерть
Усі простори,
Творю за шумливим варстатом часу,
І богові вбрання живе я несу.
Фавст: Діяльний Духу, що в просторах вієш,
Тобі я рівний, близький я тобі!
Дух: Ти рівний духові, якого розумієш,
А не мені! (Зникає.)
Фавст (знесилений): Як? не тобі?
Кому ж?
Я, божества подоба —
І навіть не тобі? (Стук у двері.)
Так, знаю, — це прийшов мій помішник.
Пропало! рій прнвиддів дивних зник!
Мойому щастю перешкодив
Отсей сухий плазун природи.
