Чогось боюся, щось мене ляка —
Дурненька я і боязка така!
(Починає роздягатись і співає):
Жив в Тулі король, що дружині
До гробу був вірний такий,
Бід неї в останній хвилині
Він келих дістав золотий.
Той келих йому найдорожчий,
Він пив тільки з його вина;
Сльозами вмивалися очі,
Як висушить келих до-дна.
А як довелося вмірати,
Почав він ділить спадщину.
Роздав свої землі багаті,
Лиш келих зостався йому.
В той час перед лицарським збором
Король при бенкеті сидів,
В роскішиому замку над морем.
В світлиці славетних дідів.
Він стоячи випив останній
Ковток, при погаслім житті,
І викинув келих коханий
В розбуркані хвилі морські.
І бачив, як келих водою
Налився і зринув на дно,
І очі покрились пітьмою, —
Не пє вже ні краплі давно.
(Одчиняє шафу, щоб сховати одіж і спостерігає скриньку.)
Ах! скринька тут! Не знати, звідкіля,
А шафу, ще й на ключ, сама заперла я.
Це справді диво! Хтоб сказати міг?
Що в ній таке? Чи може як заліг
Цю скриньку взяла ненечка моя?
Та тут і ключик на шнурку висить! -
Щож, як би взять і скриньку одчинить? (одчиняє)
Та що це! Бо,ке, справді чудеса!
Такого скарбу я не бачила ще з роду!
Це й пані зодяглаб, та ще й з якого роду!
В найбільше свято навіть! Цеж краса!
А ланцюшок мені не до лиця?
Чияж оця пишнота вся?
(Натягає на себе дещо і підходить до дзеркала.)
Як би це все добро — та було наше!
Я виглядаю в цім якось інакше.
Що там краса та молодість моя!
