лука ціляти та шаблями рубати. Молодих та дужих яких собі позоставляли, щоб усяку роботу їм робили, а яких у Турцію погнали та й попродали там у неволю.
А турки, накупивши невільників, заставляли їх найтяжчу роботу робити. Здебільшого садовили їх гребцями на галерах, або инакше на каторгах. Це в турків були такі судна великі. Були на їх і вітрила, та посував їх не стільки вітер, скільки невільницькі руки. Сто тридцять, а то й сто п'ятдесят невільників сиділи поприковувані до ослонів, з кайданами на ногах і гребли довгими веслами, женучи важку галеру, а турецький доглядач ходив поміж ослонами та потягав невільників по голих спинах сирицею, або таволгою[1] червоною. Як уже посажено невільника на ослін, то не вставав він із його, там і їв, там і спав.
Страшно тяжко було невільникам на тих галерах і сумні пісні чи думи складали вони про своє життя, та й співали їх, повертаючи довгими веслами. І тепер ще подекуди співають кобзарі ті сумні плачі невільницькі.
Ще заставляли турки невільників і землю копати, і будівлі будувати, і всяку иншу важку роботу робити. Навіть у вози їх запрягали і вагу ними возили. А немилосердні доглядачі били невільників так, що й на смерть убивали. А ночували невільники в темних та мокрих льохах, а то і в ямах, залізними дошками понакриваних. А їли невільники… Та що там говорити про їжу: давано якоїсь негоді, аби з голоду не повмірали.
Часом щастило невільникові втекти, та не завсігди щастило до свого краю добитися. А карано втікачів дуже тяжко, иноді навіть очі випікано.
- ↑ Таволга — ростина
