пром, трохи вище од Лиману. Збудували там її турки на те, щоб замкнути Дніпро і не випускати з його в море страшних запорожців, що своїми легенькими чайками налітали зовсім несподівано на багаті турецькі й татарські городи та й грабували їх.
На мурах у Кизикермені стояло з дванадцятеро гармат, повернених пащами до Дніпра, щоб зараз же послати смерть тим зухвалим головам, що насмілились би прокрадатися з Дніпра в Чорне море. Опріче того од фортеці й до другого берега ввесь Дніпро перегорожено було залізними ланцюгами. Та важкі ланцюги спускалися в воду досить глибоко і легенькі козацькі чайки могли пропливати над ланцюгами, зовсім їх не зачепивши. Через те до ланцюгів було попричіплювано багато всяких брязкал на поплавцях; вони плавали зверху і кожен човен неминуче мусив зачепити за ті брязкала. Знімався страшенний брязкіт, з фортеці зараз же стріляно з гармат на ланцюги, і вороги, що думали темної ночі прокрастися повз фортецю, неминуче потопали в Дніпрі.
Все це дуже добре знав батько козацький Петро Сагайдачний і намислив одурити турків.
Не допливши кільки верстов до Кизикерменю, він звелів чайкам звернути в затоку. Над затокою росли великі старі сокори, тополі та инші дерева.
Сагайдачний, вийшовши з козаками на беріг, звелів їм рубати товсті дерева і тягти їх до води. Козаки щиро взялися до роботи і незабаром на землі лежало кільки десятків дерев, що так закрашали Дніпрову затоку.
— Скільки чайок, дітки, стільки й дерев треба, — наказував Сагайдачний.
— Добре, батьку, — одмовили козаки і заходилися лічити позрубувані дерева.
