палаци та церкви, закрасили вулиці та майдани статуями та водаграями і жили в Кафі вельми багато й пишно.
Та року 1475 насунули турки, відняли Кафу в генуезців і сами в їй запанували. І стала вона тоді зватися Кефе. До того, що позаводили гегенуезці, турки додали ще своєї пишноти, побудували пишні мечети з високими минаретами і стали турки звати Кафу Крим-Стамбулом, або Кучум-Стамбулом, се б то Кримським або Малим Цареградом. Тисяч з вісімдесят людей жило тоді в Кафі, по семи сот суден одразу стояло в її пристані. І де далі, то все дужче закрашалася й багатіла Кафа.
У це пишне місто увійшли Сагайдачний з Олексієм Поповичем.
Великою міською брамою безперестану йшли люде — ті в Кафу, ті з Кафи. Татари, турки, вірмени, греки, ораби — всі здебільшого в дуже кольористому вбранні йшли брамою. Разом з иншими людьми і наші козаки вступили в пишне і в той же час смердюче місто. Який же там був страшенний галас, лемент, стукотнява, грюкотнява! На вузьких вулицях та на широких майданах повно було людей, коней, ослів. Бряжчала зброя та всякі металеві окраси, поначіплювані на людях; гарби скрипіли, аж душу вимотували; іржали коні, ревли осли, кричали погоничі, водоноси, перепродувачі; ляскали пуги; дикими голосами вигукували щось дервиші[1], біля яких купчилися мусульмане, щоб подивитися на їх: а серед усього того лементу відразу мов ножем по серцю різнув наших козаків сумний, сумний спів — невільницький плач.
Дивні речі бачили козаки в Кафі; чудові ге-
- ↑ Дервиш — магометанський чернець.
