— Зроби ж ласку, чоловіче добрий, не відмов! — напосідав коваль: — чи свинини, чи ковбас, муки гречаної, ну, полотна, пшона, чи ще чого іншого, коли там треба буде… як це звичайно поміж добрими людьми водиться… не поскупимося… Розкажи хоч, як, приміром сказати, натрапити до нього на дорогу?
— Тому не треба далеко ходити, у кого чорт за плечима, — промовив байдуже Пацюк, не рухаючись.
Вакула витріщив на нього очі, ніби на лобі в нього було написано, що ці слова означають. «Що це він говорить?» — безмовно запитувала його міна, а роззявлений рот був напоготові проглинути, як галушку, перше-ліпше слово.
Але Пацюк мовчав.
Тут помітив Вакула, що ні галушок, ні діжечки перед ним не було, а замість них стояло на долівці дві дерев'яні миски: одна була повна вареників, друга сметани. Думки його і очі мимохіть обернулися до цієї справи: «Подивимось, — казав він сам до себе, — як це буде Пацюк їсти вареники. Нахилятись він, певно, не схоче, щоб сьорбати, як галушки, та й не можна: бо треба ж вареника спершу вмочити в сметану».
Тільки він устиг подумати це, як Пацюк роззявив рота, подивився на вареники і ще більше роззявив рота. Тоді вареник виплюснув з миски, шубовснув у сметану, перекинувся на другий бік, підскочив угору і просто потрапив йому в рот. Пацюк з'їв і знову роззявив рота, і вареник тим самим способом помандрував за першим. А його тільки й роботи було, що жувати та ковтати.
«Бач, яке диво!» — подумав коваль, роззявляючи від здивування рота, і зараз таки помітив, шо вареник преться і йому в рот, і вже помастив губи сметаною. Відпихнувши вареник та обтерши губи, коваль почав роздумувати про те, які дива бувають на світі та до яких тільки мудрацій доводить людину нечиста сила, зауважуючи до того ж, що один тільки Пацюк і може допомогти йому.
«Вклонюсь йому ще, хай розтлумачить, як слід… Однак, що за чорт! Та ж сьогодні голодна кутя, а
