сам, побачивши тепер, що нема куди дітись, не видряпався з мішка.
Кумова жінка, остовпівши, випустила з рук ногу, за яку почала була тягти дяка з мішка.
— От і другий ще! — скрикнув злякано ткач. — Чорт-зна, як повелось на світі… Голова обертом іде… Не ковбаси й паляниці, а людей кидають у мішки.
— Це дяк! — промовив здивований більше від усіх Чуб. — От тобі й маєш! от так Солоха! Посадовити в мішок… То ж то я бачу, у неї повна хата мішків… Тепер знаю: у неї в кожному мішку сиділо по два чоловіки. А я думав, що вона тільки мені самому… От тобі й Солоха!
Дівчата трохи здивувались, не знайшовши одного мішка.
— Нічого робити, буде з нас і цього, — щебетала Оксана. Всі гуртом узялися до мішка й поклали його на санки.
Голова вирішив мовчати, міркуючи, що коли він закричить, щоб його випустили й розв'язали мішок, — дурні дівчата розбіжаться; подумають, шо в мішку сидить диявол, і він залишиться на вулиці, може, й до завтра.
Дівчата тим часом, дружно взявшись за руки, помчали, як вихор, з санками по скрипучому снігу. Багато які з них, пустуючи, сідали на санки; інші вилазили навіть на самого голову. Голова вирішив перетерпіти все.
Нарешті приїхали, відчинили навстіж сінешні й хатні двері та з реготом утягли мішок.
— Подивимось, що то тут лежить, — закричали всі, кинувшись розв'язувати.
Тут гикавка, що не переставала мучити голову увесь час, коли він сидів у мішку, так посилилась, що він почав гикати та кашляти на все горло.
— Ой, тут сидить хтось! — закричали всі і з переляку кинулись геть з хати.
— Що за чорт! Куди це вас несе, мов очманілих? — запитав, входячи в двері, Чуб.
— Ой, тату! — промовила Оксана: — у мішку сидить хтось.
