Він же так кохав її! Він довше від усіх зносив її вередування… Красуня цілу ніч під своїм укривалом поверталася з правого боку на лівий, з лівого на правий, — і не могла заснути. То, розкидавшись у чарівній наготі, яку нічна пітьма ховала навіть від неї самої, вона мало не в голос картала себе; то, притихнувши, наважувалась ні про що не думати. І все думала. І вся горіла — і на ранок закохалася по самі вуха в коваля.
Чуб не виявив ні радості, ні смутку про долю Вакули. Його думки запосідало одне: він ніяк не міг забути зрадливості Солохи і, сонний, не переставав ганити її.
Настав ранок. Вся церква ще до схід сонця була повна людей. Підстаркуваті жінки, в білих намітках, в білих суконних свитках, побожно хрестились біля самого входу церковного. Дворянки, в зелених і жовтих кохтах, а деякі навіть у синіх кунтушах із золотими позаду вусиками, стояли попереду їх. Дівчата, у яких на головах намотана була ціла крамниця стрічок, а на шиї намиста, хрестів та дукачів, намагалися протовпитися ще ближче до іконостасу. Та попереду всіх стояли дворяни і звичайні селяни з вусами, з чубами, з товстими в'язами і щойно виголеними підборіддями, всі здебільшого в кобеняках, спід яких виставлялася біла, а в декого й синя свитка. На всіх обличчях, куди не поглянь, видно було свято. Голова зарані облизувався, уявляючи, як він розговіється ковбасою; дівчата подумували про те, як будуть ковзатися з хлопцями на льоду; баби щиріше, ніж будьколи, шептали молитви. На всю церкву чути було, як козак Свербигуз бив поклони. Одна тільки Оксана стояла сама не своя. І молилася й не молилася. На серці в неї скупчилося стільки всяких почуттів, одне від одного болючіших, одне від одного сумніших, що обличчя її виявляло саме тільки велике збентеження; сльози бриніли в очах. Дівчата не могли зрозуміти, що за причина цьому, і не підозрівали, що причиною був коваль. Однак, не сама тільки Оксана думала про коваля. Всі миряни помітили, що свято — наче й не свято, що все ніби чогось бракує. А тут ще дяк, як на
