Не дивиться пан Данило на сторону, дивиться він на молоду дружину свою. — Чого моя дружина, моя золота Катерина вдалася в сум?
— Я не в сум вдалася, пане мій Даниле! Мене налякали чудні оповідання про чарівника. Кажуть, що він уродився таким страшним… навіть ніхто з дітей змалку не хотів гратися з ним. Слухай, пане Даниле, як страшно оповідають: нібито все йому уявлялося, що всі сміються з нього. Зустрінеться темним вечором з якимнебудь чоловіком, і йому зараз уявляється, що той розкривав рот і вишкірює зуби. А на другий день знаходили мертвим того чоловіка. Мені чудно, мені страшно було, коли я слухала ці оповідання, — казала Катерина, виймаючи хустку і витираючи нею чоло дитини, що спала на руках. На хустці було вишите нею червоним шовком листя і овочі.
Пан Данило ані слова, і став позирати в темну сторону, де далеко, зза лісу чорнів земляний вал, зза валу здіймався старий замок. Над бровами в нього раптом вирізалися три зморшки; ліва рука гладила молодецькі вуси…
— Не так ще страшно, що чарівник, — казав він, — як страшно, що він недобрий гість. Що це йому спало в голову примандрувати сюди? Я чув, що хочуть ляхи будувати якусь фортецю, щоб перетяти нам шлях до запорожців. Нехай це правда… Я зруйную чортяче гніздо, коли тільки дійде чутка, що в ньому б якийнебудь вертеп. Я спалю старого чарівника, що і воронам не буде чого клювати! Проте, думаю, він не без золота і всякого добра. Ось де живе цей диявол! Якщо в нього водиться золото… Ми зараз будемо плисти повз хрести, — це старий цвинтар! тут гниють його нечисті діди. Кажуть, вони всі ладні були продати себе за шага сатані з душею і з обідраними жупанами. Якщо ж у нього справді є золото, то гаятись не слід тепер! не завжди на війні можна здобути…
— Знаю, що замислюєш ти. Не віщує мені нічого доброго зустріч з ним. Але ти так важко дихаєш, так суворо дивишся, брови твої так понуро насупилися!..
— Мовчи, бабо! — спересердя сказав Данило, — з вами
