стрити нову, виміняну, турецьку шаблю. А пані Катерина взялася вишивати золотом шовковий рушник. Раптом увійшов Катеринин батько, розлючений, насуплений, з заморською люлькою в зубах, приступив до дочки і гостро став допитувати її: яка причина тому, що так пізно вернулася вона додому.
— Про ці речі, тестю, не її, а мене питати! не жінка, а чоловік відповідає. У нас уже такий звичай, не гнівайся! — казав Данило, не кидаючи своєї роботи: — Може, в інших, невірних землях цього не буває — я не знаю.
Спалахнуло суворе лице тестя, і очі дико блиснули.
— Кому ж, як не батькові, наглядати за своєю дочкою! — бубонів він про себе. — Ну, я тебе питаю, де ти волочився до пізньої ночі?
— А ось це діло, коханий тестю! На це я тобі скажу, що я давно вже вийшов з тих, кого баби сповивають. Знаю, як сидіти на коні. Умію держати і шаблю гостру. І ще дещо вмію… Умію нікому і відповіді не давати про те, що роблю.
— Я бачу, Даниле, я знаю, ти хочеш сварки! Хто криється, у того, мабуть, на думці недобре діло.
— Думай собі, що хочеш, — сказав Данило, — думаю і я собі. Хвалити бога, в жоднім ще безчеснім ділі не був; завжди стояв за віру православну і батьківщину; не так, як інші пройдисвіти: волочаться, бозна де, коли православні б'ються насмерть, а потім припруться збирати не ними посіяне жито. На уніатів[1] навіть не схожі, не заглянуть в церкву божу. Таких би треба допитати як слід, де вони тиняються.
— Ей, козаче! чи знаєш ти… я погано стріляю: тільки на сто сажнів моя куля пронизує серце. Я і рубаю незавидно: від людини залишаються кавалки дрібніші ніж крупи, з яких варять кашу.
— Я готовий, — сказав пан Данило, жваво перехрестивши повітря шаблею, наче знав, навіщо її вигострив.
- ↑ Уніати — православні, що визнають владу римського папи.
