— Навіщо ти мене викликав? — тихо простогнала вона. — Мені було так радісно. Я була в тім самім місці, де народилася і пройшла п'ятнадцять літ. Як гарно там! Який зелений і пахучий той луг, де я бавилася в дитинстві: і польові квіточки ті самі, і хата наша, і город. Ох, як обняла мене добра мати моя! Яка любов у неї в очах! Вона пестила мене, цілувала в уста і щоки, розчісувала густим гребінцем мою русу косу… Батьку! — тут вона підняла на чарівника бліді очі: — Навіщо ти зарізав матір мою?
Грізно чарівник посварився пальцем.
— Хіба я просив тебе говорити про це? — і повітряна красуня затремтіла.
— Де тепер пані твоя?
— Пані моя, Катерина, тепер заснула, а я зраділа тому, пурхнула і полетіла: мені давно хотілося бачити матір, мені раптом стало п'ятнадцять літ; я вся стала легка, мов пташка. Навіщо ти мене викликав?
— Ти пам'ятаєш все те, що я казав тобі вчора? — спитав чарівник так тихо, що ледве можна було почути.
— Пам'ятаю, пам'ятаю; та чого б не дала я, щоб тільки забути це. Бідна Катерина! вона багато не знає з того, що знає душа її.
«Це Катеринина душа», — подумав пан Данило; але все ще не насмілювався поворушитися.
— Покайся, батьку! Хіба не страшно, що після кожного твого вбивства мерці встають з могил?
— Ти знову за старе! — грізно перебив чарівник: — я поставлю на своєму, я примушу тебе зробити те, чого мені бажається. Катерина покохає мене!..
— О, ти чудовисько, а не батько мені! — простогнала вона, — ні, не буде по-твоєму! Правда, ти взяв нечистими чарами твоїми владу викликати душу і мучити її, та один тільки бог може примусити її робити те, що йому бажається. Ні, ніколи Катерина, доки я буду триматися в її тілі, не наважиться на богопротивне діло. Батьку, близько страшний суд! Коли б ти й не був мені батьком, то й тоді не примусив би ти мене зрадити мого любого, вірного чо-
