— А продаси воли за двадцять, якщо ми заставимо Черевика віддати нам Параску?
Здивовано поглянув на нього Грицько. В рисах смаглявого циганового лиця було щось злостиве, уразливе, погане і разом погордливе: людина, глянувши на нього, вже ладна була признати, що в цій чудній душі киплять достойності великі, та їм одна тільки нагорода є на землі — шибениця. Рот, що зовсім провалився між носом і гострим підборіддям, безперестанку уразливо усміхався, невеличкі, але жваві, як огонь, очі і безупинне миготіння на лиці блискавки задумів і намірів, — все це немов потребувало особливого такого ж дивного для себе убрання, яке саме й було на ньому. Цей темнорудий кафтан, що один дотик до нього, здавалось, перетворив би його на порох; довге, чорне волосся, що пачісками спадало на плечі; черевики, взуті на босі засмаглі ноги, — все це, здавалося, приросло до нього і становило його природу.
— Не за двадцять, а й за п'ятнадцять віддам, якщо не збрешеш тільки! — відповів парубок, не зводячи з нього допитливих очей.
— За п'ятнадцять? добре! Гляди ж — не забувай: за п'ятнадцять! Ось тобі й синиця[1] на завдаток.
— Ну, а як збрешеш?
— Збрешу — завдаток твій.
— Добре! вдаримо ж по руках!
— Давай!
От біда, Роман іде, от тепер якраз насадить мені бебехів, та й вам, пане Хомо, не без лиха буде.
З української комедії
— Сюди, Опанасе Івановичу! Ось тут нижчий тин, підіймайте ногу, та не бійтесь: дурень мій пішов на всю ніч в кумом під вози, щоб москалі часом не потягли чого.
- ↑ П'ять карбованців — асигнація (паперові гроші синього кольору).
