такий, що за живіт хапаєшся. Одягнуться в турецьке і татарське вбрання: все на них горить, мов жар… А як почнуть дуріти та викидати штуки… ну, тоді хоч святих винось. З тіткою покійного діда, що сама була на цьому весіллі, трапилась кумедна історія: була вона одягнена тоді в татарське широке вбрання і, з чаркою в руках, частувала зборище. От одного під'юдив нечистий облити її ззаду горілкою; другий, теж видно штукар, викресав у ту ж хвилину вогню та й підпалив… полум'я спалахнуло, бідна тітка, перелякавшись, давай скидати з себе, при всіх, одежу… Галас, регіт, розгардіяш зчинився, мов на ярмарку. Одно слово, старі не пригадували ще такого бучного весілля.
Почали жити Пидорка та Петрусь, наче пан з панею. Всього доволі, все блищить… Одначе добрі люди хитали стиха головами, дивлячись на життя їх. «Від чорта не буде добра», казали всі в один голос. «Звідки, як не від спокусника роду православного, прийшло до нього багатство? Де йому було взяти таку силу золота? Чого раптом того самого дня, коли забагатів він, Басаврюк зник, мов у воду впав?» Кажіть же, що люди вигадують? Отож і справді, не минуло й місяця, Петруся ніхто впізнати не міг. Чого, що йому сталося, бог знає. Сидить на одному місці і хоч би слово до кого; все думає і наче хоче щось пригадати. Коли Пидорці пощастить примусити його про щось говорити, ніби й забудеться, і поведе річ, і завеселиться навіть; та зненацька погляне на мішки: «Стривай, стривай, забув!» кричить, і знову задумається, і знову силкується про щось згадати. Іншим разом, коли довго сидить на одному місці, уявляється йому, що ось-ось все знову навертається на думку… і знову все зникло. Ввижається: сидить у шинку; несуть йому горілку; пече його горілка; гидка йому горілка. Хтось підходить, б'є по плечу його… а далі все наче туман вкриває перед ним. Піт котиться, мов горох, по обличчю його, і він у знемозі сідає на своє місце.
Чого не робила Пидорка: і радилася з знахарями, і пе-
