Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/61

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

землі. Її становлять перед великоднем святі архангели, і як тільки бог ступить на перший щабель, всі нечисті духи полетять стрімголов і купами попадають у пекло, і тому на Великдень ні одного злого духа не буває на землі.

— Як тихо колишеться вода, ніби дитина в колисці! — сказала далі Ганна, показуючи на став, похмуро обставлений темним кленовим лісом та вербами, що потопили в ньому жалібні свої віти. Мов безсилий дід, тримав він у холодних обіймах своїх далеке, темне небо, обсипаючи крижаними поцілунками вогненні зорі, що тьмяно мріли серед теплого нічного повітря, ніби передчуваючи скору появу блискучого царя ночі. Коло лісу на горі дрімав із зачиненими віконницями старий дерев'яний будинок; мох і дика трава вкривали його покрівлю; ліс, обіймаючи своєю тінню, кидав на нього дику похмурість; ліщиновий гай слався біля підніжжя його і скочувався до ставу.

— Я пам'ятаю, ніби крізь сон, — сказала Ганна, не зводячи очей з нього, — давно-давно, коли ще була маленькою і жила у матері, щось страшне розповідали про цей будинок, Левку, ти, певне, знаєш, — розкажи!

— Бог з ним, моя красуне! мало чого не наговорять баби та люди нерозумні. Ти себе тільки потривожиш, станеш боятися, і не заснеться тобі спокійно.

— Розкажи, розкажи, милий чорнобровий парубче! — казала вона, притискуючись лицем своїм до щоки його й обнімаючи його. — Ні, ти, мабуть, не любиш мене; у тебе є інша дівчина… Я не буду боятися; я спатиму спокійно вночі. А тепер не засну, якщо не розкажеш. Я буду мучитись та думати… Розкажи, Левку!..

— Мабуть, правду кажуть люди, що в дівчатах сидить чорт, який під'юджує їх на цікавість. Ну, слухай: давно колись, моє серденько, жив у цьому будинку сотник. У сотника була дочка, ясна панночка, біла, як сніг, як твоє личко. Сотникова жінка давно вже вмерла; задумав сотник женитися на другій. «Чи будеш, батьку, і тоді мене любити, як візьмеш другу жінку?» — «Буду, моя