дурній, як у тебе, голові. Я довго терплю, тільки гляди, щоб після не каявся…
Вона посварилась кулаком і швидко пішла, залишивши остовпілого голову.
— Ні, тут справді без чорта не обійшлося, — думав він, люто чухаючи потилицю.
— Спіймали! — закричали в цей час десятські, входячи в хату.
— Кого спіймали? — спитав голова.
— Чорта у вивернутому кожусі.
— Сюди його! — крикнув голова і вхопив приведеного полоненика за руки. — Ви збожеволіли: це ж п'яний Каленик…
— Що за загибель. У руках був у нас, пане голово! — В переулку обступили кляті парубки, як почали танцювати, сіпати за рукава та язика висолоплювати, та виривати з рук! Хай вам чорт! — думаємо. — І як оця ворона потрапила замість нього, бог один відає.
— Владою моєю і всієї громади дається наказ: цю ж мить піймати того розбійника, а оним чином і всіх, кого знайдете на вулиці, і привести на розправу мені.
— Даруй, пане голово, — закричали деякі, кланяючись в ноги. — Подивилися б ви, які пики! — Побий мене бог, і родились і хрестились — не бачили отаких гидотних пик! Чи довго до гріха, пане голово? Налякають так, що ніяка баба не візьметься вилити переляк.
— Дам я вам переляк! Що ви? Слухатись не хочете? Руку за ними тягнете? Бунтуєте? Що це? Та що ж це? Ви заводите розбишацтво? Ви!.. Ви!.. Та я на вас комісарові! Зараз же, чуєте, зараз! Біжить! Летіть птицею! Щоб я вас!.. Щоб ви мені!..
Усі порозбігались.
Не турбуючись ні про що, не думаючи про розіслану погоню, той, хто був винний в усій цій бучі, повільно підходив до старого будинку і ставу. Не треба, гадаю,
