з одним оком. Побачивши, нарешті, що марно тільки минав час, дід наважився, — чи буде його слухати чортове кодло, чи не буде, — розказати діло. Пики і уші понаставляли, і лапи попростягали. Дід догадався, взяв у жменю всі свої гроші і кинув, як собакам, їм у середину. Тільки но кинув він гроші, все перед ним перемішалось, земля затрусилась, і як уже воно сталося, він і сам того розповісти не вмів, — опинився мало не в самісінькому пеклі. — Мати моя рідна! — ахнув дід, гарненько роздивившись: які страховища! Одне хороше, друге ще краще. Пики за пикою, мовляв, не видно. Відьом така гибіль, як ото бував снігу на різдво випаде. Та наряжені, та намазані, наче панночки на ярмарку. І всі, скільки їх не було, мов із перепою, вибивали якогось пекельного гопака. Куряву збили — світу не видно. Тільки подивитись, як високо стрибало бісове поріддя, — і то мороз ходив поза спиною.
Хоч і страшно було, а все ж сміх узяв діда, коли він побачив, як чорти з собачими мордами, на німецьких ніжках вертіли хвостами та крутились коло відьом, мов парубки коло гарних дівчат, а музиканти надували собі щоки й лупили кулаками, як у бубон, а носами висвистували, як у дуди.
Тільки угледіли вони діда, так і посунули до нього всі ордою. Свинячі, собачі, козлячі, дрофині, конячі морди всі повитягались — і притьмом лізуть цілуватись з дідом. Плюнув дід, так йому гидко стало. Вхопили вони діда, посадили за стіл, завдовжки, мабуть, як дорога від Конотопа до Батурина. «Ну, це ще не зовсім погано, — подумав дід, побачивши на столі свинину, ковбаси, капусту з кришеною цибулею та багато всякої іншої страви. — Видно чортова наволоч не додержує посту». Треба вам сказати, що дід, коли траплялось, не відмовлявся, перехопити того-сього на зуби. Любив попоїсти, небіжчик, смачно, а тому, не вдаючись у довгі розмови, присунув до себе миску з нарізаним салом, стегно шинки, взяв виделку, що трохи хіба менша від тих вил, якими дядько
