бачивши одно місце порожнє, дід, не довго думавши, сів і собі. Вимащені пики нічого; нічого й дід. Довго сиділи мовчки. Дідові вже набридло, кинувся він до кишені, дістав люльку; подивився навкруги — ні один не дивиться на нього.
— Вже, добродійство, будьте ласкаві, як би так, до прикладу сказати, того… (дід жив на світі чимало, знав уже, як підпускати баляндраси, і при нагоді, мабуть, і перед царем знав би що сказати), щоб, приміром кажучи, і себе не забути, і вас не образити, люлька в мене є, та того, чим її запалити, чорт-ма.
І на це дідові хоч би слово, тільки одна пика сунула гарячу головешку прямісінько дідові в лоб, так, що коли б він трохи не відхилився, то, може, навіки попрощався б з одним оком. Побачивши, нарешті, що марно тільки минає час, дід наважився, — чи буде його слухати чортове кодло, чи не буде, — розказати діло. Пики і уші понаставляли, і лапи попростягали. Дід догадався, взяв у жменю всі свої гроші і кинув, як собакам, їм у середину. Тільки но кинув він гроші, все перед ним перемішалось, земля затруси-
