— Ні, хлопці, годі вже, не хочу! Шо за гульня отака? Як вам не обридне гульвісувати? І без того вже ославили нас бозна якими бешкетниками. Лягайте краще спати! — Так казав Левко гульвісам товаришам своїм, що намовляли його на нові витівки. — Прощайте, хлопці! На добраніч вам! — і швидкими кроками пішов він од них вулицею.
„Чи спить моя ясноока Ганнуся“, — думав він, проходячи мимо знайомої нам хати з вишневими деревами. Серед тиші стало чути неголосну мову. Левко спинився. Між деревами забіліла сорочка… „Що це за знак?“ — подумав він і, підкравшись ближче, сховався за дерево. При місяці виблискувало лице дівчини, що стояла перед ним… — Це Ганна! А хто ж отой високий, що стояв до нього спиною? — Даремно придивлявся він: тінь покривала незнайомого з ніг до голови. Спереду тільки він був трохи освітлений, але найменшого кроку не міг ступити Левко вперед, щоб з неприємністю не викрити себе. Тихо притулившись до деревини, ви-
