ще було б краще почепити його на вершку дуба, замість панікадила.
Такий дотеп показався винокурові не зовсім поганим, і він одразу ж вирішив, не дожидаючи ухвали інших, нагородити себе хрипким сміхом.
В цей час стали наближатись вони до невеликої хати, що майже провалилась у землю, — цікавість наших подорожан збільшилась. Всі стовпились коло дверей. Писар вийняв ключа, почав бряжчати ним коло замка, але цей ключ був від скрині його. Нетерплячка зросла. Засунувши руку, почав він шарити і сипати лайками, ніяк не знаходячи його.
— Е! — сказав він наостанку, нагнувшись і виймаючи ключа з глибоченної кишені своїх вибійчаних шараварів. При цьому слові серця наших героїв, здавалось, злилися в одне. І це величезне серце так сильно забилося, що нерівного стуку його не міг заглушити навіть брязкіт замка. Двері відчинились і… Голова зблід, мов полотно; винокур відчув холод, і його волосся піднялося вгору, наче хотіло летіти на небо; жах відбився на обличчі у писаря; десятські поприкіпали до землі і, як пороззявляли роти всі разом,
