начальник який, бог тебе відає, а тоді, уяви собі, коло тебе експедиторчата, маленькі такі канальчата, і якийнебудь шибеник, простягши рученята, буде смикати тебе за баки, а ти тільки будеш до нього по-собачому: гав, гав, гав! Ну чи є щось краще за це, скажи сам?
Подкольосін. Та тількиж вони пустуни страшенні: будуть усе псувати, розкидають папери.
Кочкарьов. Нехай пустують, так усі ж на тебе схожі — от штука.
Подкольосін. А воно, справді, навіть смішно, чорт його забери: якийсь там карапуз, якесь щеня, і вже на тебе схоже.
Кочкарьов. Як не смішно, звичайно, смішно. Ну, так їдьмо.
Подкольосін. Та гаразд, поїдемо.
Кочкарьов. Ей, Степан! Давай швидше своєму панові одягтися.
Подкольосін {одягаючись перед дзеркалом). Я думаю, одначе, що слід би в білому жилеті.
Кочкарьов. Дарма, все одно.
Подкольосін (надіваючи комірець). Проклята прачка, так погано накрохмалила комірець — ніяк не стоїть. Ти їй скажи, Степане, що коли вона, дурна, так буде гладити білизну, то я найму іншу. Вона, певно, з полюбовниками гає час, а не гладить.
Кочкарьов. Та ну, братику, швидше! Як ти копаєшся!
Подкольосін. Зараз, зараз. (Надягає фрак
