Фьокла. Та чого ти, не лякайся, матінко! життьова справа. Приїдуть, подивляться, більше нічого. І ти подивишся на них, не сподобаються, — ну, й поїдуть собі.
Ярина Пантелеймонівна. Та вже, певно, гарних привабила!
Агафія Тихонівна. А скільки їх? багато?
Фьокла. Та чоловік із шість є.
Агафія Тихонівна (скрикує). Ух!
Фьокла. Ну, чого ж ти, матінко, так сполохалась! Краще вибирати: один не придасться, другий придасться.
Агафія Тихонівна. Що ж вони, дворяни?
Фьокла. Всі як на вибір. Уже такі дворяни, що ще й не було таких.
Агафія Тихонівна. Ну, які ж, які?
Фьокла. А гарні всі такі, хороші, акуратні. Перший Балтазар Балтазарович Жевакін, такий славний, у флоті служив — якраз по тобі прийдеться. Говорить, що йому треба, щоб молода була в тілі, а сухорлявих зовсім не любить. А, знов, Іван Павлович, що служить езекухтором, такий поважний, що й приступу нема. Такий показний з себе, товстий; як закричить на мене: „Ти мені не прав дурниць, що молода така та отака, ти скажи навпростець, скільки за нею рухомого й нерухомого?“ — „Стільки то й стільки то, батечку“ — „Брешеш
