зробити питання, — якою мовою розмовляють у Сіцілії?
Жевакін. А натурально, всі французькою.
Онучкін. І всі чисто панночки говорять по-французькому?
Жевакін. Чисто всі. Ви навіть, може, не повірите тому, що я вам розповів: ми жили тридцять чотири дні, і за весь цей час ні одного слова я не чув від них по-російському.
Онучкін. Ні одного слова?
Жевакін. Ні одного слова. Я не кажу вже про дворян і інших синьйорів, тобто всяких їхніх офіцерів; але візьміть навмисно простого тамтешнього мужика, що тягає на плечах усяке дрантя, спробуйте, скажіть йому: „Дай, братику, хліба“, — не зрозуміє, їй-богу, не зрозуміє, а скажи по-французькому: „Dateci del pane“ або „portate vino“, — зрозуміє, і побіжить і справді принесе.
Іван Павлович. А цікава, одначе ж, як я бачу, повинна бути земля ота Сіцілія. Скажіть: ось ви сказали — мужик: що мужик? як він? чи так самісінько, як і російський мужик, — широкий у плечах і землю оре? чи ні?
Жевакін. Не можу вам сказати: не помітив, орють чи ні; а от щодо нюхання табаки, то маю вам сказати, що всі не тільки нюхають, а навіть за губу кладуть. Перевози теж дуже дешеві; там усе майже вода і скрізь гондоли… Натурально, сидить отака італьяночка, отака
