Кочкарьов. А чого ж вона вийшла?
Фьокла. Та засоромили, тому й вийшла; зовсім ізконфузили, так що й не всиділа на місці. Просить вибачити: ввечері, мовляв, на чашку чаю щоб завітали. (Виходить.)
Яєчниця (у бік). Ох, уже та мені чашка чаю! От за що не люблю отих сватань, — як почнеться воловодіння: сьогодні не можна, та завітайте завтра, та ще післязавтра на чашку, та треба ще поміркувати. А це ж пустісінька справа, ані трохи не морочлива! Нехай його чорт візьме, я особа на посаді, мені ніколи.
Кочкарьов (Подкольосіну). А господиня нічогенька, а?
Подкольосін. Так, нічогенька.
Жевакін. А господинька то гарненька.
Кочкарьов (у бік). От чорт би його забрав! Цей дурень закохався. Ще буде заважати, чого доброго. (Вголос.) Зовсім негарна, зовсім негарна.
Яєчниця. Ніс великий.
Жевакін. Ну, ні, носа я не помітив. Вона… отака трояндочка.
Онучкін. Я сам тієї ж думки. Ні, не те, не те… Я навіть думаю, що навряд чи вона обізнана з поводженням вищого товариства. Та чи й знає вона ще по-французькому?
Жевакін. Та чому ж ви, смію спитати, не спробували, не поговорили з нею по-французькому? Може, й знає.
Онучкін. Ви думаєте, я розмовляю по-
