Агафія Тихонівна. Ах! (Скрикує і закриває обличчя обома руками, боячись глянути назад.)
Кочкарьов. Та чого ж ви злякались? Не лякайтесь, це я. Далебі, візьміть Івана Кузьмича.
Агафія Тихонівна. Ах, мені соромно, ви підслухали.
Кочкарьов. Нічого, нічого, адже я свій, рідня, передо мною нема чого соромитись; відкрийте ж ваше личко.
Агафія Тихонівна (наполовину відкриваючи лице). Мені, далебі, соромно.
Кочкарьов. Ну, візьміть же Івана Кузьмича.
Агафія Тихонівна. Ах! (Скрикує, закривається знов руками.)
Кочкарьов. Далебі, чудова людина, удосконалив свою частину… просто на диво людина.
Агафія Тихонівна (потроху відкриває лице). Як же так, а інший? а Никанор Іванович — адже він теж хороша людина.
Кочкарьов. Даруйте, це погань проти Івана Кузьмича.
Агафія Тихонівна. Чому ж?
Кочкарьов. Ясно чому. Іван Кузьмич людина… ну, просто людина… така людина, що й не знайдеш другої такої.
Агафія Тихонівна. Ну, а Іван Павлович?
