Жевакін. Як це так?
Кочкарьов. Та так. Ну що у вас за фігура, між нами кажучи? нога півняча…
Жевакін. Півняча?
Кочкарьов. Звичайно. Що у вас за вигляд!
Жевакін. Тобто як, одначе ж, півняча нога?
Кочкарьов. Та просто півняча.
Жевакін. Мені здається, це, одначе ж, стосується моєї особи…
Кочкарьов. Та я ж кажу тому, що знаю, ви розсудлива людина; іншому я не скажу. Я вас одружу, будь ласка, тільки з іншою.
Жевакін. Ні, я вже просив би, щоб з іншою мене не одружували. Вже будьте таким доброчинцем, щоб з цією.
Кочкарьов. Гаразд, одружу, тільки з умовою: ви не втручайтеся ні в що і не показуйтесь навіть на очі молодій. Я все зроблю без вас.
Жевакін. Та як же, одначе, все без мене? Все-таки мені хоч на очі треба буде показатись.
Кочкарьов. Зовсім не треба. Ідіть додому і чекайте: цього ж вечора все буде зроблено.
Жевакін (потирає руки). Оце то вже так би було добре! Та чи не потрібен атестат, послужний список? Може, молода захоче поцікавитись, я збігаю за ними вмить.
