Дуняшка. Їй-богу, виплигнули! Ось і купець у крамниці бачив. Договорили за гривеник візника і поїхали.
Ярина Пантелеймонівна {підступаючи до Кочкарьова). Що ж це ви, батечку, на глум нас узяли, чи що? посміятися з нас оце задумали? на ганьбу ми вам здалися, чи що? Та я шостий десяток на світі живу, а такого сорому ще не зазнавала. Та за це, добродію, я вам межи очі плюну, коли ви чесна людина. Та ви після цього падлюка, коли ви чесна людина. Осоромити перед усім миром дівчину! Я мужичка, та й то не зроблю такого, а ще й дворянин! Мабуть, тільки на капості та на мошенство вам вистачає дворянства! (Виходить розгнівана і виводить з собою молоду.)
Фьокла. Що? Оце він — той, що вміє повести справу! Без свахи тямить улаштувати весілля! Та в мене хай і такі і сякі женихи, обскубані і всякі, а вже таких, щоб плигали у вікна, таких нема, прошу пробачити.
Кочкарьов. Це нісенітниця, це не так; я побіжу до нього, я верну його! (Виходить.)
Фьокла. Еге, піди верни! Справи то сватальної не знаєш, чи що? Ще коли б у двері вибіг — інша справа, а вже коли молодий та шаснув у вікно — то це вже просто моє шанування!
