ця; мені здається (бере під руку і відводить на бік), чи не було якого на мене наклепу? Поміркуйте: і чого справді до нас їде ревизор? Слухайте, Іване Кузьмичу, чи не можна-б було, за-для загального нашого добра, кожного листа, який прибуває до вас у контору: і сюди, і відсіль, знаєте, так, трошки підпечатать і прочитати: чи не має тамчого-небудь, якого наклепу, чи просто якогось листування. Як що нема нічого цікавого, можна, знов запечатать, а то й так можна віддать розпечатаним.
Поштм. Знаю, знаю, ви мене не вчіть. Я це завжди роблю, не те, щоб там ляку ради, а просто, кажу вам, з цікавости: страшенно люблю знати, що є в світі нового. Дуже цікаві бувають листи, які тільки описують пасажі!.. Краще, ніж у „Московських Відомостях.“
Город. І щож, скажіть будь-ласка, чи не траплялось вам прочитати про якого-небудь чиновника з Петербургу?
Поштм. Ні, про Петербурзьких не траплялось, а про Костромських і Саратовських багато пишуть. Шкода, що ви не читаєте листів. А які є чудові листи! Оце нещодавно один поручик пише приятелеві і жартовливо змальовує баль… дуже, дуже, гарно… „Життя моє, мій милий друже, тече — каже в емпиреях, панночок сила, музика грає, штандарт скаче“… дуже, дуже гарно пише. Воно мені так уподобалось, що я залишив собі. Хочете, прочитаю.
Город. Ні, тепер мені не до того. Так будь-ласка, Іване Кузьмичу, як що випадком наскочите на яку-небудь скаргу або наклеп, довго не думавши, — в піч.
Поштм. З великою радістю.
Ам. Фед. Ой, глядіть, достанеться вам коли-небудь.
Поштм. Ой, Боже мій! як же й страшно!
