Сторінка:Гоголь М. Ревізор (1927).djvu/12

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ньому як темному тлі розсипані яркі квітки сердечного сміху«. Це знаний, українській літературі »плач крізь сміх і сміх крізь сльози«.

Вкінці ще один важний момент. По справедливій думці М. Драгоманова »ми ніколи не зрозуміємо, як слід, всеї дальшої діяльности Гоголя, коли не звернемо уваги на звязок появи »Ревізора«⁣ і інших творів з тим запалом, якому віддався Гоголь, занимаючись піснями та історією України і не оцінимо того контрасту, який творять симпатичні й величні образи в тих піснях і в такій історії, як її уявляв собі Гоголь, з тою дрібничковістю і поганню, які бачив Гоголь кругом себе в дійсности«.

Виснажений працею і недужий виїхав 1836 р. за границю, втік з дотеперішнього окруження в тій надії, що серед інших людей і в чужих краях подужає і найде спокій. Найрадше пробував в Італії. Чудова природа і твори штуки — словом, життя серед зовсім інших обставин оздоровили письменника і на тілі й на душі. З траґічним спокоєм переніс сумну звістку про смерть Пушкина (1838 р.), котрий мав великий вплив на творчість Гоголя, вмів його заохотити і піддержати на дусі. Він був одним з немногих, що вміли одушевлятися його творами, розуміти і цінити не тільки мистецьку творчість але й високоідейну суспільну службу. »З його смертю »щезла вся висока насолода мойого життя« — писав Гоголь. »Ні одної стрічки я не написав, щоб не уявити собі його перед собою«. Цікаво, а для Гоголя характеристично, що й за границею мріє про Україну, радо слухає співу, українських пісень, часто й живо розмовляє про неї та тепло й поетично малює її красу — як це бувало зимою 1837 р. в Парижі в хаті щирої приятельки А. О. Смірнової. А у своїй переписці теж часто згадує природу й життя на Україні та порівнює з італійськими.

Він признається, що й за границею возиться з українськими піснями і старається як найбільше надихатися старовиною. У повній поезії стають перед ним козацькі часи. Він сам не знає, чи українські пісні навіяли їх, чи на душу злинуло само з себе ясновидіння минулого, але тоді писав траґедію з історії Запорожжя і назвав її своїм давнім, любим ди-