страхом піднімаються з місць). Мені навіть на пакетах пишуть: Ваше превосходительство. Раз я управляв навіть департаментом… Чудно вийшло! Директор виїхав — а куди виїхав, ніхто не знав. Ну, розуміється, зараз забалакали: як, що, кому занять місце? Знайшлося між ґенералами кількох охотників, і брались… до діла ближче, ні не втнуть. На погляд, здається, і легко, а роздивляться — так просто, хай йому біс! Бачуть, нічого не вдієш і — до мене. І заразже по всіх вулицях курієри, гінці, курієри; уявіть собі трицять пять тисяч самих курієрів! Що такого — питаю? „Ах, Іване Олександровичу, ідіть ради Бога кермувати департаментом!“ Я, признаюся, трохи змішався, вийшов у халаті; хотів відмовитись, але думаю, чого доброго, дійде до царя, ну, та й послужний список теж… „Добре, панове“, кажу, „я приймаю посаду, я згоджуюсь — тількиж памятайте: у мене — ні, ні, ні! У мене держись! Я вже…!“ І справді: тільки пройду бувало через департамент — прямо землетрясення… всьо дріжить, тремтить як листок. (Городничий і всі тремтять із страху; Хлестаков дуже горячиться). О! Я жартувать не люблю; я вже їм усім страху нагнав. Мене навіть державна рада боїться. Та що, справді? Я такий! Я не подивлюся ні на кого… я кажу всім: „Я сам себе знаю, сам“ Я скрізь буваю — скрізь. А в царський дворець всякий день їжджу. Мене таки завтра зроблять фельдмарш… (Похитнувся і трохи не впав на землю, але урядовці з пошаною піддержують його).
Городничий (підходить до нього і тремтячи цілим тілом силкується говорити). А ва-ва-ва… ва…
Хлестаков (скорим, уриваним голосом). Що таке?
Городничий. Ва-ва-ва… ва…
Хлестаков (таким самим голосом). Не розберу нічого, усе дурниця…
Городничий. Ва ва-за… шество… превосходительство, не бажалиб відпочить? Ось і кімната, і всьо… що треба…
Хлестаков. Дурниця — відпочинок. Все дурниця.
