сонце на веснї, коли в городї вся пташка пищить і співає, і всяка травичка пахне, так і він увесь яснїє в золотї. І коня дав йому воєвода що найкрасшого; двістї червінцїв коштує один кінь.
Бульба остовпів.
— На що ж він надїв чуже вбраннє?
— Тому, що воно лїпше, тому й надїв. І сам їздить і другі їздять; і він навчає і його навчають: як найбогатший польський пан!
— Хто ж його присислував?
— Я не кажу, що його хтось присилував. Хиба пан не знає, що він по своїй волї перейшов до них?
— Хто перейшов?
— А пан Андрій.
— Куди перейшов?
— Перейшов до Ляхів; він уже тепер зовсїм їхнїй…
— Брешеш, свиняче вухо!
— Як же можна, щоб я брехав? Хиба я дурний, щоб брехати? Хиба я не знаю, що Жида повісять, як собаку, коли він збреше перед паном?
— Так се, по твому, виходить, що він продав вітчину і віру?
— Я ж не кажу, щоб він продавав що: я тільки кажу, що він перейшов до них.
— Брешеш, чортів Жиде! Такого дїла
