І промовивши се, Тарас вихопив свою шаблю. Наляканий Жид пустив ся бігти, що духу, скільки могли видержати його тонкі, сухі литки. Довго ще біг він, не оглядаючись, поміж козацьким табором і потім далеко по всїм чистім полї, хоч Тарас і не думав гнати ся за ним, розміркувавши, що не розумно зганяти свою злість на першім, хто попадеть ся.
Тепер він згадав, що бачив тої ночи Андрія, який ішов по таборі з якоюсь жінкою, і поникла його сива голова, а все ж ще не хотїлось йому вірити щоб могло статись таке соромне дїло, щоб його рідний син продав віру і душу.
Нарештї він повів свій полк на засїдку й сховав ся з ним за лїсом, що один зостав ся неспалений козаками. А Запорожцї, і піші і кінні, і виступали на три дороги перед три брами. Один за другим сунули курінї; уманський, поповичівський, канівський, стебликівський, незамайківський, ґурґузів, титарівський, тимошівський. Тільки одного переяславського не було. Сильно курнули його козаки й прокурнули свою долю. Хто прокинув ця звязаний в руках у ворога, хто й зовсїм не прокидав ся, у снї пійшов в сиру землю а сам курінний отаман Хлїб без шароварів і жупана, опинив ся у лядськім полонї.
В містї почули рух між козаками. Всї
