зайшов далеко в землю. Так і пробив він його там на віки до землї. Жерелом бризнула в гору червона, як калина над рікою, шляхетська кров, і зачервонїв ся весь золотом шитий жовтий контуш його. А Кукубенко вже кинув його й пробив ся з своїми незамайківцями в другу купу.
— Ех, покинув таке дороге вбраннє! — промовив уманський курінний отаман Бородатий, повернувшись від своїх до місця, де лежав убитий Кукубенком шляхтич. — Я сїм шляхтичів уже вбив своєю рукою, а такого вбрання ще й на одному не бачив.
І поласив ся на здобич Бородатий: нагнув ся, щоб зняти з нього дорогу зброю, вийняв уже турецький ніж, оправлений у самоцьвітне каміннє, відвязав від пояса гаман з червінцями, зняв з грудий торбинку з тонким білєм, дорогим сріблом і дївочими кучерями, схованими на спомин. І не почув Бородатий, як ззаду налетїв на нього червононосий хорунжий, якого він уже раз ізбив з коня і дав таки добру щербину на спомин. Розмахнув ся він з усеї сили і вдарив шаблею по нагнутій шиї. Не довело до добра користолюбство козака: покотилась могутня голова й упало безголове тїло, далеко навкруги заросивши кровю землю. Полетїла в вирій сувора козацька душа, хмурячись і лютуючи, і разом з тим дивуючись, що так рано ви-
