великого поту, великого козацького лицарства! Так випємо, товариші, випємо разом, наперед за святу православну віру, — щоб прийшла, нарештї, та година, щоб по всьому світу розійшлась і скрізь щоб була одна свята віра, і всї бусурмени, скільки їх є на світї, щоб усї стали християнами! Та за одним вже разом випємо і за Сїч, щоб вона довго стояла на погибель усьому бусурменству, щоб кождого року з неї виходили лицарі, один одного лїпші, один одного красшо. Та вже заразом випємо й за нашу власну славу, щоб згадали унуки і сини, тих унуків, що були колись то такі, що не посоромили товариство і не видали своїх. Так за віру, пани брати за віру!
— За віру! — загомонїли ті, що стояли в близших рядах, густими голосами.
— За віру! — підхопили дальші, і всї, що були й старі й молоді, випили за віру.
— За Сїч! — гукнув Тарас і високо підняв над головою руку.
— За Сїч! — озвалось густим гомоном.
— За Сїч! — промовили тихо старі, моргнуви сивим вусом; і стрепенувшись як молоді соколята, загомонїли молоді:
— За Сїч! — і чуло далеко поле, як поминали козаки свою Сїч.
— Тепер остатнїй ковток, товариші, за славу і всїх християн, які живуть на землї!
