вати й инші робити муки, то злочинець ще буде живий; а як відрубає йому голову, то він, серденько, зараз же й помре. Вперед буде кричати, й рухатись, але як тільки відрубають голову, тогдї вже він не зможе нї кричати, нї їсти, нї пити, — через те, серденько, що в нього вже більше не буде голови. — І Юзися всего того слухала з ляком і цїкавостю.
Дахи домів були мов маком усїяні народом. З стрихових вікон визирали якісь чудні морди з вусами й немов би очіпками на головах. На бальконах, під наметами, сидїло маґнатство. Гарненька ручка панни-реготухи, виблискуючи мов снїг на сонцї, держалась за поруччє. Ясновельможні пани, добре годовані, дивили ся поважно. Хлоп у блискучім убранню з вильотами розносив усякі напитки й наїдки. Часом якась жартоблива чорноока панна брала своєю чарівною ручкою ласощі або овочі й кидала в народ! Юрба голодних лицарів підставляла свої шапки, і який-небудь довгий шляхтич, що піднимавсь над юрбу цїлою головою, в полинялім червонім контуші з почорнїлими, колись золотими шнурками, перший хапав своїми довжензними руками, цїлював здобич, притуляв її до серця і потім клав у рот. Сокіл, що висїв у золотій клїтцї під бальконом, теж дивив ся навкруги: перегнувши на бік дзьоба і піднявши лапу, він з
