поверне їм усї колишні права і привілєї. Але не такі були козаки, щоб піддати ся на те: знали вони добре вже, що таке лядська присяга. І Потоцкий не гарцював би більше на шістьтисячнім своїм конї, чаруючи очі панночок і викликаючи заздрість шляхетства, не верховодив би на сеймах, даючи роскішні бенкети сенаторам, коли б не вратувало його православне духовенство, що було в містечку. Коли вийшли всї попи в ясних ризах з образами й хрестами, а попереду сам архиєрей з хрестом у руцї в пастирській митрі, всї козаки посхиляли голови й поздіймали шапки. Нїкому б не поступились вони в той час — нї самому королеви, але супроти своєї церкви християнської не посміли й пошанували духовенство. Згодив ся гетьман разом з полковниками випустити Потоцкого, взявши від нього присягу, щоб вільні були християнські церкви, щоб не було старої ворожнечі й не чинено нїякої кривди козацькому війську. Один тільки полковник не згодив ся на такі умови. Той один полковник був Тарас Бульба. Вирвав він пасмо волося з своєї голови й крикнув:
— Ей гетьмане і полковники не робіть ви такого бабського дїла! Не вірте Ляхам: продадуть собаки!
Коли ж військовий писарь принїс умови й гетьман приклав „рукою власного”, він зняв з себе дорогу турецьку шаблю з найлїпшої
