Таким чином завели Кирдягу в козацьку раду.
— А що, панове, загукали на весь мир ті, що привели Кирдягу — згодні ви, щоб сей козак був у нас за кошового?
— Всї згодні! — загукала юрба, і той гук довго лунав на все поле.
Оден із старших взяв булаву й піднїс її новому кошовому. Кирдяга по козацькому звичаю відрік ся. Старшина піднїс її в друге. Кирдяга зрік ся і вдруге й відтак уже, за третїм разом приняв булаву. Радісний крик залунав по всїй юрбі, і знову далеко застогнало все поле. Тогдї виступлии з юрби чотири найстарші, сивоусі й сивоголові козаки (дуже старих не було на Сїчі, бо жаден Запорожець не вмирав своєю смертію) і взявши жменю землї, яка на той час від дощу розмокла в болото, поклали йому на голову. Мокра земля потекла з голови по вусах і по щоках і замазала болотом все обличє. Але Кирдяга стояв, не поступаючись з місця, і дякував козакам за честь.
Так закінчила ся та шумна рада з якої, не знати, чи так радів хто другий, як Бульба: се була відплата старому кошовому; до того-ж Кирдяга був його давний товариш, бував з ним в ондих сухопутних і морських походах, подїляючи труди і пригоди воєнного життя. Юрба розбрила ся зараз празнувати
