ухопив за ноги Бульбу, і жалібним голосом молив:
— Великий пане, ясновельможний пане! Я знав і брата вашого, покійного Дороша! Ой то був вояк на красу всьому лицарству. Я йому вісїмсот цехинів зборгував, як треба було викупитись з турецької неволї.
— Ти знав брата? — запитав Тарас.
— Їй Богу, знав!… Ой що то був за пан.
— А як тебе звуть?
— Янкіль.
— Добре, — промовив Тарас, і потім, подумавши, звернув ся до козаків і так промовив: — Повісити Жида все буде час, коли буде треба, а на нинї віддайте його менї!
Сказавши се, Тарас повів його до свого табору, де стояли його козаки.
— Ну, залазь під віз, лежи там і не воруш ся; а ви братця пильнуйте Жида.
Промовивши се, він подав ся на майдан, куди почало сходити ся все козацтво. Всї миттю кинули беріг і лаштованнє човнів, бо тепер ждав їх не морський, а сухопутнїй похід, і не судна та козацькі чайки були потрібні, але вози і конї. Тепер уже всї готували ся в похід, і старі і молоді; всї, на радї старшини, курінних, кошового, і волею всього війска запорожського рішили йти прямо на Польщу, пімстити ся за все лихо і зневагу віри й козацької слави, набрати добичі з міст, пусти-
